Чому в Україні не вистачає педіатрів: проблеми, які торкаються кожної сім’ї

Фраза «в Україні не вистачає педіатрів» звучить так, ніби проблема однакова в кожному місті. Насправді ситуація складніша: офіційні дані показують вакансії, нерівномірний розподіл медиків між регіонами, дефіцит кадрів у первинній допомозі та особливо сильний тиск на сільські й прифронтові громади.

Коротко: проблема не лише в загальній кількості лікарів. Навіть коли фахівці є в системі, сім’я може зіткнутися з довгою дорогою до закладу, перевантаженим лікарем, відсутністю спеціаліста в конкретній громаді або пошкодженою медичною інфраструктурою. Тому правильніше говорити про доступність педіатричної та первинної допомоги, а не про один універсальний «дефіцит».

Що показують актуальні дані

У квітні 2026 року Міністерство охорони здоров’я України повідомляло, що на Єдиному порталі вакансій у закладах охорони здоров’я було понад 9 тисяч вакансій. Серед лікарів первинної допомоги — 536 вакансій сімейних лікарів, 301 терапевта і 212 педіатрів. Це не означає, що кожна з цих посад залишається незаповненою роками або що в країні немає 212 педіатрів. Але це прямий індикатор реального кадрового попиту закладів.

WHO у Health Labour Market Analysis для України також описувала ширшу проблему: кадрові дефіцити, географічну нерівномірність і недостатню спроможність первинної ланки. Саме географія часто визначає досвід сім’ї більше, ніж загальна кількість медиків на рівні країни.

Чому ситуація різна в Києві, районному центрі та прифронтовій громаді

У великому місті може бути кілька педіатрів і приватні альтернативи, але запис до конкретного лікаря все одно може бути щільним. У маленькій громаді одна вакансія здатна означати, що сім’ям доводиться їхати десятки кілометрів. У районах поблизу бойових дій до кадрової проблеми додаються безпека, пошкоджені заклади, перебої з транспортом і евакуація населення.

WHO у 2026 році повідомляла про мобільні команди первинної допомоги, які працюють у 121 локації в межах 60 км від активних бойових дій. Сам факт такої моделі показує: у частині громад звичайна стаціонарна мережа не може повністю забезпечити доступ.

Чому не кожній дитині обов’язково потрібен окремий педіатр на первинній ланці

Первинну допомогу дитині може надавати не лише педіатр, а й лікар загальної практики — сімейний лікар, якщо він працює з дітьми відповідно до своєї практики та компетенцій. Тому для сім’ї важливіше мати доступного лікаря первинки, який знає дитину, проводить профілактичні огляди, вакцинацію, веде типові захворювання й за потреби направляє до профільного дитячого спеціаліста.

Що робить кадрову проблему стійкою

1. Нерівномірний розподіл. Молодому лікарю легше знайти професійне середовище, житло, навчання дітей і роботу для партнера у великому місті, ніж у невеликій громаді. Через це вакансії можуть концентруватися саме там, де лікаря найважче залучити.

2. Війна і пошкодження медичної мережі. WHO фіксує тисячі атак на систему охорони здоров’я з 2022 року. Первинна допомога також зазнала ударів, а частина закладів потребує відновлення або тимчасових форматів роботи.

3. Конкуренція за кадри. Педіатрія конкурує за випускників з іншими спеціальностями, а сам заклад — з іншими регіонами та секторами. Держава намагається впливати на це через інтернатуру, вакансійні портали й стимули для працевлаштування в громадах із критичною кадровою потребою.

4. Навантаження на первинну допомогу. Коли в громаді бракує сімейних лікарів, терапевтів або медсестер, це також відчувають батьки дітей: більше людей припадає на одну команду, а маршрутизація до вузьких спеціалістів стає складнішою.

Що може зробити сім’я, якщо поблизу немає доступного педіатра

• Перевірити не лише педіатрів, а й сімейних лікарів, які приймають дітей.
• Уточнити в місцевому закладі, хто веде профілактичні огляди, вакцинацію та гострі дитячі звернення.
• Для планової вузькопрофільної допомоги заздалегідь уточнювати маршрут і вимоги до направлення.
• Не відкладати невідкладне звернення лише через те, що «нашого педіатра сьогодні немає»: при небезпечних симптомах потрібна доступна невідкладна медична допомога, а не очікування конкретного лікаря.

Конкретні правила направлень і доступні заклади можуть змінюватися, тому їх краще перевіряти в НСЗУ, у своєму закладі первинної допомоги або через офіційні канали МОЗ.

Чому важливо не перебільшувати проблему

Заголовок про «нестачу педіатрів» добре описує досвід частини сімей, але не доводить, що в кожній області критично мало саме педіатрів. Дані про вакансії — це попит роботодавців, а не повний перепис лікарів. Для чесної оцінки потрібні одночасно чисельність кадрів, навантаження, вікова структура лікарів, міграція, географічний розподіл і доступність закладів.

Тому коректний висновок такий: Україна має підтверджені кадрові та географічні проблеми в системі охорони здоров’я, а доступ до дитячої допомоги особливо вразливий там, де одночасно сходяться вакансії, слабша первинна мережа, сільська віддаленість і наслідки війни.

Джерела

МОЗ України, 14 квітня 2026: «Портал вакансій для медпрацівників: яких спеціалістів шукають»; WHO Regional Office for Europe: «Results of initial health labour market analysis in Ukraine» (2024); WHO, 20–21 May 2026: «Strengthening primary health care in Ukraine: in war and beyond»; WHO, 30 June 2026: «Reaching communities close to hostilities in Ukraine – with primary health care». Відео-candidate цього rewrite використаний лише як додатковий контекст дитячої допомоги, а не як джерело кадрової статистики.